Та що ж ви! (Роман Небесний)

Та що ж ви!

Та що ж ви порозсідалися, пороздивлялися,

І очима кліпаєте дрібосенько,

Загарбали землі чистії, наклонили душі милії,

Що ж ви? Хто ж ви?

Сини України? Краще б не чув!

Підводьтеся моря, землі, йдіть,

Йдіть, бо зове-рове ваша вкраїнонька,

Плаче кроваво, несамовито, немиловито! Та все ж зове!

Ви, сини землі цієї, підніміться, встаньте, вдарьте,

Візьміть в руки зброю, наколіть врага чужого,

Роздеріть і рознесіть по світу цілому, нехай бачать!

Нехай бачать, як та кров брудная землю встеляє, в ріки вливає,

Чорна чорніська, що добро відцурає.

Що ж ви? Серце в мене коле-колоче…

За що ж ви країну прокляли?

За що ж ви дитину поховали?

За що ж інших – чужих любите?

Чому ж не рідних своїх,

Чому ж? Поясніте!

Батьки ваші дужі п’ять століть собою землі вкривали,

Кров проливали, край визволяли. А ви?

А ви чужому отдали, продали землю, і те, що душою зовуть.

Ви безсоромна сволота! Яку земля породила, яку й забере!

Не чую, не б’ється…